F–coins, або як ми з дітьми в «справжнє життя» грались 😉
Впевнена, що усі батьки мусять час від часу придумувати якісь «фішки» чи «лайфхаки», коли хочуть чогось навчити своїх дітей. Чогось, чого ці діти вперто не хочуть вчитись 🙂
У нас F-coins (family-coins або сімейна валюта) виникли як потреба перестати змушувати меншого читати. Діти швидко погодились на гру і ось уже кілька днів ми спостерігаємо багато позитивних «побічних» ефектів і самі не можемо натішитись результатами. Отож, ділимось, може й вам стане в пригоді.
Суть гри: усі дії дітей ПЛАТНІ! При цьому одні – приносять їм кошти, за інші вони платять самі (все як в дорослому житті, нє?). Усі кошти віртуальні – записуємо на аркуші (можна запропонувати самим дітям вирішити – як вести облік).
Що оплачують діти? Їжу (ні, ми не монстри, але насправді в житті за їжу доводиться платити, хіба ні?), забави на гаджетах і мультики, солодощі. Оплачують також, якщо щось «натворять». Наприклад, ми довго боремось з киданням одягу на підлогу. А тут – один раз виписали штраф – і вже менший попередив старшого, так не робити. Також постійно забувають закривати двері, коли виходять на двір – штраф виписала обом, не вияснюючи хто саме винен цього разу (бо знаю що таке роблять обоє). Діти не протестували. Чому? Тому що сума не велика і вони швидко зможуть її відпрацювати.
Як діти заробляють? Тут уже ваша фантазія – які навички ви хочете їм прищепити, які хочете покращити. У нашому випадку – це читання, письмо, гра на інструменті, англійська… Також постійно заробляють гроші на допомозі по хаті – допомогли з накриванням столу і прибрали за собою без нагадування – заробили. Дійшло до того, що вони навіть посуд за собою помили (а до того треба було нагадувати просто забрати зі столу).
Побічні ефекти. Звісно, перше що спадає на думку – як так, ви перетворили стосунки в сім’ї на гроші – мама тепер варить за гроші. Може й цілує? НІ. Насправді, за гроші лише сніданок-обід-вечеря, солодощі і гаджет. Останні два – бо ми просто зобов’язані їх контролювати, а сніданок-обід-вечеря – бо вони допомагають нам стимулювати дітей до праці, а також цінувати працю батьків. Уся любов видається безоплатно і в необмеженій кількості. Ми радо граємо з дітьми в ігри і не вимагаємо гроші за це, їдемо гуляти теж безоплатно. До речі солодощі, якими їх пригостили або вони купили самі – безкоштовно. Іншим побічним ефектом стало те, що діти почали проявляти ініціативність – вони самі прагнуть придумати щось хороше, якось допомогти нам. Тому всяку ініціативу (сам вирішив навчити брата програмувати, самі поставили і наклали їжу на тарілку для тата – я не просила, поставила сніданок лише їм) – ми щедро винагороджуємо. А ще – вони почали контролювати час! Ото щойно помітила – менший тихенько сховався в кімнаті і грається на телефоні. Кажу, ага, вже пів години сидиш? А він мені – ні, рівно 16 хвилин, я засікав 🙂
Висновки. Не знаю скільки часу протриває наша гра, але відразу бачу позитивні зміни. ЇЇ можна забути і відновити знову. Можна зробити грою на канікулах. Можна зробити грою на місяць. Ми думали пограємо один день, але хлопцям сподобалось… Окрім того, внутрішня мотивація (власна) до дії зберегла нам і дітям купу нервів – ми не повторюєм по сто раз, не читаєм нотації, а діти роблять. Хіба не чудо?