Як адаптувати дитину до школи або першовересневі роздуми… В передчутті першого осіннього дня, коли в повітрі «пахне» початком чогось дуже важливого, коли думки про літо ще зігрівають нутро, тихо підкрадається тривожно-млосне запитання: а 1 вересня – це свято чи вдало замаскований кошмар? Це страшне слово «школа»… Чому нормальні діти і нормальні дорослі, що добре володіють рідною мовою, пристойно орієнтуються в оточуючому середовищі, легко встановлюють аплікації на нових гаджетах, точно знають скільки коштує їх улюблені продукти (сир це чи шоколад) раптом нервують, згадуючи про навчання? Чому батьки так переживають за успіхи дітей у школі, а діти уже заздалегідь знають, що все в школі буде не лише важко, а й зовсім не цікаво?
Нова і ще «новіші» програми, державні і приватні школи, кілька тисяч педагогів вдосконалюють свою майстерність (або ж ні)… Усе задля того, щоб навчити дітей читати, писати і рахувати, а ще «нафарширувати» їх «смачною» інформацією… Але чомусь така «рибка», після 11 років навчання не вміє самостійно плавати в океані, що називається «життя». Чому? Щось загубилось у цій гонці ранніх розвитків та гуртків, низці уроків та домашніх…
За шкільними клопотами ми геть забуваємо, що головне, чого маємо навчити дитину у перших класах або ще й до того – це пізнавати навколишній світ з захопленням і дивуванням, легко сприймати і головне відтворювати інформацію, а також бачити в кожній так званій проблемі – задачу, яка має, увага!, не одне, а багато правильних рішень!
Спробуймо хоча б узагальнено розібратися в цих трьох важливих, на мою думку, аспектах. Але спершу скажу, що звісно не претендую на єдино правильний підхід чи метод, і що думки, зібрані тут – результат прочитаних книг, відвіданих тренінгів, прослуханих семінарів, обмінів досвідом з великою кількістю прекрасних і близьких людей. А ще – більше 10 років практики з власними чудами – синами…
Отож, пункт перший – «Зустріч з чудом». Вперше з цим терміном я познайомилася на семінарі Анатолія Гіна, який відкрив для мене світ ТРІЗ-у (російська абревіатура, що розшифровується як «Теория Решения Изобретательских Задач») та ТРІЗ-педагогіку. Про елементи ТРІЗ-педагогіки трохи пізніше, а зараз – про чудо.
Така б здавалося проста «фішка» – не відповідати на запитання дітей, а дозволити їм самим фантазувати, дивуватися і відкривати – виявляється для нас батьків майже нереальним завданням! Навіть більше – відповідаючи на запитання дітей я пишалася собою, адже розказую їм все що знаю сама, приділяю час і сили… Я ж стараюся! А виявляється, що своїми готовими відповідями не даю можливості їхній власній цікавості зростати.
Поясню простіше – коли дитина запитає вас: «мам(тат), для чого світлофор на дорозі?». Ви, напевно, не будете мовчати, а відразу пояснити, що для того щоб регулювати рух. Цілком можливо, що з великої любові і за наявності часу, чуйні батьки ще й проведуть лекцію на тему «безпека на дорозі». Ймовірно, що дитина вас ніби й уважно вислухає і ствердно покиває на запитання чи все зрозуміло і чи запам’ятав (запам’ятала)…
А якщо підійти до справи методом «зустрічі з чудом», то чудом буде саме світлофор, а вашим завданням – подивуватися разом з дитиною, для чого він тут стоїть і запропонувати синові чи доньці самій знайти відповідь на це запитання.Ваша бесіда безсумнівно буде цікавою, точно запам’ятається, а що найголовніше – така розмова буде ДІАЛОГОМ, а не монологом. Така розмова – це ВЛАСНИЙ здобуток дитини, коли вона активний користувач, а не пасивний. Така розмова породжує бажання дізнаватися, а не просто запам’ятовувати. Така розмова тренує мислення і мовлення, логіку і креативність, фантазію і адекватне сприйняття реальності. Така проста і така складна водночас розмова. Спробуйте!
Пункт другий – інформація. А якщо точніше – вміння сприймати і відтворювати інформацію та вміння правильно користуватися своєю пам’яттю. Справа в тому, що в школі дитина потрапляє у вир нової інформації. Такий стрімкий і майже безперервний потік нового і незвичного. Усі довкола багато і гарно розповідають про те, для чого потрібно вчитися, чого саме потрібно вчитися, але ніхто чомусь не розповідає і не показує, як саме це робити? Як запам’ятовувати і відтворювати інформацію?
Скажете, в когось хороша пам’ять, хтось має багато посидючості і тому добре навчається, а комусь може не дано? Тут хочу дослівно зацитувати вам Євгена Антощука – автора «Школи Ейдетики» в Україні. «Ви маєте знати, що пам’ять у Вас чудова, так само як і ваші руки та ноги. Ви ж не сваритесь на ноги, якщо не навчились грати в футбол, або не звинувачуєте руки, якщо не вмієте в’язати, тому що знаєте – неможливо щось уміти не навчаючись. Це стосується і пам’яті, яка буде добре працювати і виконувати свої функції, якщо її цього навчити і правильно використовувати».Отож, ейдетика – це система, яка опираючись на природні вміння людини уявляти і фантазувати, навчає користуватися своєю чудовою пам’яттю! І це не фантастика!
Пункт третій – елементи ТРІЗ-педагогіки. А конкретніше – вміння будь яку життєву проблему (велику чи зовсім маленьку проблемку) сприймати як задачу, відкриту задачу (більше про поняття “відкритої задачі” тут). А також вміння вирішувати цю задачу. Але задачу не таку як в школі, з єдиним правильним варіантом відповіді, а таку як в житті – з великою кількістю можливих шляхів вирішення.
Якщо простіше, то однією з вагомих цілей ТРІЗ-педагогіки є вміння та навики застосовувати різногалузеві знання до життєвих ситуацій. Тобто це саме та дірка, яку часто маємо після навчання: наче все вивчили, все зрозуміли, а користуватися в житті не знаємо як. Важливо, що тренувати такий сильний метод мислення як вміння вирішувати відкриті задачі (чим власне і займається ТРІЗ-педагогіка) легко можна уже з маленькими дітьми, пропонуючи їм наприклад казкові задачі. Тут мушу порадити Вам книгу А.Гіна “Казки кота Потряскіна” (А.Гин «Сказки кота Потряскина»).
Або ж не треба далеко ходити: будь яка з українських казок може стати для Вас матеріалом. От хоча б одна з перших казочок, яку ми розповідаємо діткам, – Колобок. Це ж цілком життєва задача з багатьма можливими варіантами розв’язку: як не втрапити Лисичці в пащу? які ознаки вказували на те, що Лисичка може Колобка з’їсти? Або ж навіть чому Колобок втік від Баби і Діда? Дозвольте дитині пофантазувати! І підбадьорюйте, щоб не зупинялась на одному варіанті.
Головне правило у таких іграх, іграх, які вчать мислити, – не критикувати! дитячі варіанти, а обговорювати їхні сильні і слабкі сторони, а також не нав’язувати дитині свої варіанти (не зважаючи на те, що Ви краще знаєте). А це не завжди просто 🙂 Спробуйте!Рекомендую!
Якщо чесно, легше нарікати на школу, записати дитя на більшу кількість гуртків, відповісти на усі запитання і просто інколи читати казки і не ускладнювати життя додатковими запитаннями! Сто відсотків – ЛЕГШЕ! Але коли в якийсь зовсім несподіваний момент твоя дитина знаходить рішення, про яке ти навіть не здогадувався, розумієш – ВОНО ТОГО ВАРТЕ!