Ой, на горі, на Маківці… або золота осінь в Карпатах
Є у Львівській області гора МакІвка (з наголосом на другому складі). Для мене ця гора – гора-символ, гора-пам’ять, гора-пісня. Колись вперше побувавши тут, закарбувала цю мандрівку в пам’яті на роки… Чомусь як фото запам’яталось місце (ще тоді без меморіалу) і ми, купка дітей з табору, пробираємось лісом без стежки і співаємо стрілецьких пісень… Раптом – галявина і хрест. І тиха розповідь таборового…
Трагедія Маківки – це не просто втрати, а той факт, що українці в російській армії воювали з лавами українців в австро-німецькій армії на своїй-несвоїй українській землі… Тому коли в один з чудових по особливому теплих сонячно-осінніх днів, відразу ж після Дня Захисників випала нагода сім’єю чкурнути за місто, в близькі Карпати, не вагаючись вирішила – на Маківку!
Вихідні дані: поїздка одного дня, в межах 100 км їзди зі Львова, машиною, з дітьми, культурно-пізнавально 🙂
Гора Маківка. Бій за гору Маківка. Історія. В часі Першої Світової війни в квітні 1915 року саме по горі Маківка проходила лінія фронту. Стратегічно гора мала дуже важливе значення, адже дозволяла контролювати шлях Львів-Мукачево. Саме тут, в останні дні квітня та перші дні травня 1915 року відбулися запеклі бої між австро-німецькою піхотою та російськими імператорськими військами. До складу обох ворогуючих сторін входили українці: близько 7-ми сотень галичан в складі австрійців були з 1-шого та 2-гого куреня Українських Січових Стрільців (УСС).
Головним завданням російської армії було повернути контроль над горою швидко та з мінімальними втратами з метою подальшого вторгнення на територію Австро-Угорщини. Однак перша атака 29 квітня 1915 року була успішно відбита. З великими втратами російські війська відступили. Друга спроба 1-го травня була успішнішою – російським військам вдалось продертись на гору, однак втримати позиції під натиском УСС не змогли. Лише 4 травня, після підключення усіх резервів з втратами з обох сторін Маківка перейшла до рук імперських військ.
Попри взяття Маківки, російське командування зазнало стратегічної поразки – за час боїв німецькі війська мали можливість зосередитись і провести Горлицький прорив, який призвів до загального відступу російських військ з Галичини.
Вже 13 травня 1915 р., внаслідок загального відступу з Карпат, російські війська покинули Маківку, яку швидко зайняли австро-угорські військові. Таким чином, гора, що дісталася царській армії ціною величезних втрат (бл. 3 тис. поранених та вбитих бійців, майже 2 сотні полонених), була залишена без єдиного пострілу через 9 днів. Втрати УСС у бою становили 42 осіб убитими, 76 пораненими й до півсотні полоненими. Однак бій під Маківкою став першим бойовим успіхом Січових Стрільців.
І саме січовики за кілька років складуть основу Української Галицької Армії. Леґіон Українських Січових Стрільців також організувався для Листопадового Чину 1918 року, оголосивши про самостійність Західно-Української Народної Республіки і ставши на захист Львова.
Як доїхати до гори Маківка. До гори можна добратись як громадським транспортом, так і на автомобілі. Потягом зі Львова до ст.Гребенів (далі близько 10 км пішки) або до ст.Славське (від Славського близько 9 км, але значно складнішого шляху з підйомами та спусками та добрим орієнтування на місцевості).
Вдвічі скоротити шлях пішки можна, якщо під’їхати автобусом до села Головецько. Від автобусної зупинки в селі до меморіалу орієнтовно 3,5 км легкого підйому. Альтернативним, але довшим шляхом буде початок маршруту зі сіл Грабовець чи Пшонець.
Власним транспортом також потрібно доїхати до села Головецько, залишити машину в селі і останні 3 км піднятись на гору пішки. Ми вибрали інший шлях. Звернули в сторону села Грабовець і на початку нової лісової дороги, яка закрита для приватного транспорту шлагбаумом, але веде до самісінького меморіалу, залишили автомобілі. Цим шляхом підйом є довшим. Близько 2-х годин нам знадобилось, щоб пройти 5 км з відпочинками, бесідами та милуванням осінніми пейзажами.
Меморіал. У 1999 р. у цій місцевості відкрили меморіальний військовий цвинтар, що став місцем щорічного вшанування борців за незалежність і соборність України. Оскільки вершина гори заліснена, зупиняємось саме тут. На галявині можна затишно розміститись на килимку чи в альтанках, з канапками і чаєм, з солодощами і фруктами, з м’ячем чи настільною грою. Нашою супутницею цього разу стала настільна гра «Коридор». Ця гра пропонує зробити вибір між тим чи витратити свій хід на перешкоду іншим гравцям, чи рухатись вперед до мети. Вибір цілком життєвий: а на що ми витрачаєм свою енергію кожного дня? На рух до мети чи на планування перешкод, пригадування образ чи тягар непорозумінь?
Дорога додому виявилась незаплановано довшою, але й незаплановано веселішою. Довшою, бо кількість машин, що поверталась з Карпат виявилась настільки великою, що спричинила «корок» у кілька кілометрів. А веселішою, бо в цьому корку народилася гра «Відгадай мультик». Завданням ведучого було загадати мультфільм і розповісти про героя цього мультика так, щоб учасники не відразу здогадались! Було цікаво почути інтерпретації дітей, повправлятись у вмінні описувати персонажа правдиво і таємничо. Така гра може стати і вам в пригоді, адже навички бачити об’єкти різносторонньо, з усіма хорошими і можливими негативними сторонами – це один з способів розвитку креативності та творчості. (Більше про гру «Добре чи погано»- тут)
Від себе. Осінь в Карпатах має свій особливий колір, запах, настрій і дух… Підйом за розмовою з друзями виявився напрочуд легким і приємним, серпантин відкривав чудові краєвиди тих місць, за які поклали своє життя тисячі українців… Меморіал на Маківці і галявина біля нього випромінювали велич, а в промінцях осіннього сонця в єдиному місці – крізь хрест (як через портал) – бабине літо. Воно мереживом літало в небі, нагадуючи чарівні нитки… Нитки історії, які не маємо права обірвати, але повинні вплести в пам’ять живих! Через спогад, історію та пісню… «Ой, на горі, на Маківці, там ся били Січовії Стрільці…»